За словами члена правління Kuusakoski Тоомаса Колламаа, металобрухт стає золотом. Зусилля зі скорочення викидів вуглекислого газу набирають обертів у всьому світі, і в міру того, як країни починають вводити нові експортні обмеження для досягнення своїх цілей з нульових чистих викидів, металевий брухт швидко стає дуже затребуваним товаром і стратегічно важливою сировиною, йдеться в прес-повідомленні підприємства.
На виробництво сталі припадає щонайменше 7% викидів парникових газів в усьому світі. Світове споживання відходів чорних металів зростає, оскільки зменшення впливу промисловості на довкілля у процесі виробництва сталі дедалі частіше використовуються електродугові печі (EAF). Оскільки до 2050 року світовий попит на сталь зросте майже до 2,6 мільярда тонн, перехід до низьковуглецевої економіки вимагатиме змін у способах виробництва сталі. Частково це можна досягти шляхом збільшення використання металобрухту. В даний час близько 30% сталі виробляють в результаті переробки металобрухту, і, згідно з прогнозами, до 2050 цей показник зросте до 50%.
Сталь виробляють двома основними методами: в доменних печах з продуванням киснем (BF-BOF) та електродугових печах (EAF). Перший дуже поширений і виробляє масу викидів, оскільки 90% такого виробництва засновано на використанні кам’яного вугілля. З іншого боку, викиди під час використання EAF для переробки металевого брухту є непрямими: викиди у довкілля виробляє не сталеливарний завод, а виробник електроенергії для печі. Якщо електрику, що використовується в цьому процесі, отримують з використанням відновлюваних джерел енергії, такий метод виробництва може залишати дуже невеликий екологічний слід. Таким чином, металобрухт відіграє ключову роль у скороченні промислових викидів.
Виробництво почали все частіше переводити на електродугові печі. У 2015–2022 роках їхня частка у світовому виробництві сталі збільшилася з 25% до 28% і продовжує зростати. Це означає, що конкуренція на ринку сталевого брухту ще більше загостриться. Виробництво сталі є найбільш електрифікованим на Близькому Сході, де 95% потужностей з виробництва сталі припадає на електросталеплавильні заводи. У США, згідно з аналізом ING, ця частка у 2022 році склала 69%, а в ЄС – 44%. Найбільший у світі виробник сталі, Китай, щодо цього відстає, але також змінює способи виробництва, прагнучи скоротити викиди вуглекислого газу і тим самим збільшує споживання металобрухту. Мета країни – досягти нульових викидів до 2060 року. Індія, другий за величиною виробник сталі у світі, хоче зробити те саме до 2070 року. Індія активно інвестує у нові печі. Найбільші виробники сталі, природно, також є найбільшими споживачами металобрухту.
Сталь є одним з матеріалів, що найбільш активно переробляються, і може перероблятися багаторазово, не втрачаючи при цьому своїх властивостей. Сьогодні близько 90% сталевої продукції після закінчення терміну служби переробляється. Однак нинішнє виробництво сталі все ж таки втричі перевищує запаси металобрухту. Середній термін служби сталевого виробу складає 40 років, а це означає, що чим більше сталевих виробів старіє, тим більше переробленої сталі світ може виробляти.
Worldsteel прогнозує, що до 2030 року доступність утилізованого металобрухту становитиме 600 мільйонів тонн, а до 2050 року – вже 900 мільйонів тонн. Водночас 2050 рік – це термін, встановлений багатьма задля досягнення цілей з нульових викидів, коли попит на металобрухт досягне 964 мільйонів тонн.
Оскільки EAF стає провідною технологією виробництва сталі, дедалі більше країн запроваджують експортні обмеження та заборони через дефіцит цієї сировини та її захист. В результаті всього за п’ять років ЄС може перетворитися з найбільшого у світі експортера металобрухту на його імпортера.
https://rus.postimees.ee/7905940/glava-kuusakoski-metallolom-stanovitsya-zolotom