Розпочалися перегони за крісло голови найбільшої військової організації світу – НАТО. Посаду вже майже десять років займає норвежець Єнс Столтенберг, термін повноважень якого продовжувався кілька разів. Очікується, що він залишить свою посаду наступного року, і місце стане вакантним. Інтерес до нього виявили політики з країн Балтії, повідомляє TV3.lv.
Про кандидатуру прем’єр-міністра Естонії Каї Каллас говорять уже давно, а нещодавно про готовність брати участь у перегонах заявив і колишній прем’єр-міністр Латвії, нинішній міністр закордонних справ Криш’яніс Каріньш.
“Знаєте, у цьому випадку треба раціонально дивитися на ці питання. Звичайно, це один із тих наративів, послань, які нам як Балтійському регіону потрібно донести – на мій погляд, важливо, щоб на чолі НАТО були й представники нашого регіону. Але треба розуміти , що, зрештою, те, що визначить наступного генерального секретаря НАТО, – це згода 31 країни”, – сказав у програмі TV3 директор Центру передового досвіду НАТО в галузі стратегічних комунікацій Яніс Сартс.
Новому генсеку НАТО потрібно вміти згладжувати проблеми з обох боків океану. Досі майже всі генеральні секретарі були вихідцями зі “старого Заходу”. Експерти вважають, що неофіційних домовленостей уже досягнуто і можливого кандидата обрано. Незважаючи на умову, що це має бути представниця раніше непредставленої країни та в ідеалі жінка, тепер схоже, що найбільші сподівання покладаються на прем’єр-міністра Нідерландів Марка Рютте.
“Було б непогано, якби генеральний секретар НАТО був справжнім знавцем Росії. Особливо з урахуванням 30-річних невдач НАТО у переговорах з Росією. […] Однак у НАТО діє не принцип необхідності та раціональності, а принцип політичного примирення та балансу економічних і дипломатичних угод. На жаль, на даний момент схоже, що цей баланс складається на користь країн “старого Заходу”, а не цікавих кандидатів зі сходів”, – говорить Едвард Лукас, старший експерт Центру аналізу європейської політики.
Експерти не наважуються судити, у кого з кандидатів – Каллас чи Каріньша – більше шансів, оскільки в обох є свої плюси та мінуси. Однак більшість кажуть, що найбільша проблема – це саме державна приналежність. Лукас наголошує, що Захід, як і раніше, відноситься до країн Балтії з підозрою.
З одного боку, фізична близькість до Росії може бути перевагою, оскільки передбачає більш глибоке розуміння її політики. Водночас, це перешкода, оскільки існує думка, що політик з будь-якої країни Балтії може мати особисту неприязнь до Росії, що ще більше ускладнить відносини НАТО з нею.