У Швеції відновилися дискусії про необхідність розробки власної ядерної зброї на тлі загальної глобальної нестабільності.
Про це повідомляє видання The Times.
Після низки нещодавніх публікацій у місцевих газетах в країні розгорілася дискусія: чи повинна Швеція робити нову спробу отримати бомбу — самостійно або спільно з новими європейськими союзниками по НАТО.
Хоча наразі це лишається скоріше спекуляцією й немає жодних доказів того, що уряд серйозно налаштований на розробку ядерних боєголовок, тема викликала широкий резонанс у політичних колах.
У березні Джиммі Акессон, лідер правої партії «Шведські демократи», підтримка якої визначає долю правлячої коаліції, став першим помітним політиком, який висловив інтерес до цієї ідеї.
«Швеція давно мала великий досвід у галузі ядерних технологій. Але політична воля вимагала чогось іншого. Я вважаю, що в цій ситуації слід розглянути всі варіанти», – сказав він.
Аналогічну позицію поділяє Аліса Теодореску Маве, депутатка Європарламенту від правоцентристської партії «Християнські демократи», яка входить до складу нинішнього уряду. Вона пропонує, щоб Швеція приєдналася до спільної європейської стратегії ядерного озброєння.
Це не поодинокий європейський випадок. Польща вже зверталася з проханням взяти участь у французьких та американських системах ядерного стримування, а прем’єр-міністр Дональд Туск натякав, що Польща може розглянути можливість створення власної атомної зброї — хоча експерти вважають такий сценарій технічно й політично малоймовірним.
Залишається невизначеним, чи має Швеція достатні технологічні й промислові ресурси для створення ядерної зброї без істотної допомоги від однієї з наявних ядерних держав.
В країні діє шість атомних електростанцій, які забезпечують майже третину виробництва електроенергії, проте останню з них збудовано понад 40 років тому.
Шведська ядерна зброя — не нова ідея
Швеція має багату інституційну історію розгляду цього питання, включаючи десятиліття таємного планування ядерної політики в період холодної війни, коли вона офіційно була нейтральною, але таємно мала гарантію ядерної безпеки від Сполучених Штатів.
Протягом більше двох десятиліть після закінчення Другої світової війни ця країна, яка була взірцем пацифізму та міжнародного нерозповсюдження ядерної зброї, тихо шукала засоби для створення атомної бомби.
Це почалося в 1945 році, коли науковці країни отримали завдання дослідити, яку нову зброю США застосували під час атак на Хіросіму та Нагасакі.
У 1948 році начальник штабу оборони доручив дослідити можливості Швеції щодо придбання ядерної зброї та виробництва атомної бомби на основі плутонію. Лідери країни на той час вірили в збройний нейтралітет — і в те, що ядерна зброя може бути необхідною для збереження цього нейтралітету.
У наступні роки Швеція готувалася до досягнення своєї мети — виробництва ядерної зброї, і проект поширився по всій країні. Урану видобували в центральній Швеції, і було побудовано два ядерні реактори: один в Агесті, на південь від Стокгольма, і один в Марвікені, за межами Норрчепінга, хоча останній так і не був введений в експлуатацію. План був простим: плутоній отримували б шляхом розщеплення урану в ядерних реакторах.
Потім країна провела свої таємні неядерні випробувальні вибухи в шведській Лапландії. Найпотужніший з них включав 61 тонну вибухівки.
До 1957 року ЦРУ дійшло висновку, що Швеція мала «достатньо розвинену реакторну програму, щоб виготовити деяку кількість ядерної зброї протягом наступних п’яти років». Через вісім років після цього аналітики оцінили, що країна була лише за шість місяців від створення бомби.
Однак проєкт вже почав згасати. Це частково було пов’язано з силою антиядерного руху в шведському суспільстві, частково — з колосальними витратами, а частково — з таємними гарантіями безпеки від США.