Морок, але не приреченість. Таким був зухвалий меседж щодо України цьогорічної конференції Леннарта Мері в столиці Естонії Таллінні. Щорічна конференція з питань політики безпеки, названа на честь шанованого першого президента країни, цього року була помітно похмурішою, ніж минулого. Україна зазнає не лише невдач на полі бою, але й нищівних атак на її тепло- та енергетичні мережі. Зараз вони завдають шкоди економіці, і їх буде важко, якщо не неможливо, усунути перед зимовими холодами.
Отже, тим більше причин для збільшення військової допомоги: більше зброї, більшої смертоносності, доставленої швидше. Прем’єр-міністр Естонії Кая Каллас займала важливе місце на конференції. Вона зазначила, що її країна вже виділила 0,25% ВВП на військову допомогу Україні на наступні три роки. «Якби всі країни робили так само, це призвело б до перемоги України», – сказала вона. «Україна воює, втрачає життя – єдине, чого від нас вимагають, це перерозподіл ресурсів».
Під час відеозв’язку міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба похвалив Естонію як «зразок» за її позицію та допомогу. Але критика учасників на адресу інших країн була пекучою. Тільки удари вглиб російської території дозволять запобігти продовженню наступу плануючими бомбами, запущеними з великої висоти за 50 миль від лінії фронту. Для цього потрібні військові літаки F-16 (прибувають, але надто мало і надто пізно); ракети великої дальності, такі як німецька система Taurus, яку уряд у Берліні не надає; і використання американської зброї великої дальності, такої як HIMARS і ATACMS. Але адміністрація Байдена дозволяє використовувати їх лише по цілях на окупованих Росією територіях України. Побоювання ескалації явно стримували Сполучені Штати та інші країни від надсилання зброї, необхідної Україні для перемоги, і навіть від оголошення поразки Росії метою війни.
За це зараз платять українці. Але боязкість і боязкість також завдають довгострокової шкоди репутації західних альянсів загалом. Експерт Індійського аналітичного центру Самір Саран сказав, що якщо США та союзники з ВВП у 40 трильйонів доларів не зможуть мати справу з Росією (ВВП: 2 трильйони доларів), «у вас немає шансів з Китаєм».
Над конференцією панував здебільшого невисловлений страх катастрофічної поразки України з наслідками для решти Європи у вигляді міграції (ймовірно, мільйонів) і наступних кроків Росії. Тімоті Снайдер — історик Єльського університету, якого в багатьох східноєвропейських країнах вважають національним героєм за його їдке руйнування кремлівських історичних міфотворців. Він провів паралелі з гітлерівською агресією в Європі наприкінці 1930-х років. Україна була як Чехословаччина 1938 року, стверджував він. Але в той час як празький уряд був викручений британцями та французами, щоб він піддався Гітлеру, Україна вирішила воювати, «продовживши для вас 1938 рік», – сказав він.
Снайдер також зазначив, що падіння Чехословаччини уможливило наступну агресію Гітлера проти Польщі. Військова машина Німеччини скористалася грізною збройовою промисловістю колишньої Чехословаччини, а також солдатами новоствореної Словацької маріонеткової держави. Росія так само використає українські ресурси у своїй наступній війні, стверджував він. Гірше того, успіх російського ядерного шантажу, як стверджував Снайдер, змусить країни Європи та інших країн з усіх сил намагатися розробити власну ядерну зброю.
Люди, які відвідують конференції з безпеки в Таллінні та інших регіональних столицях, бачать усе це з похмурою ясністю. Краще витратити гроші й прийняти ризик зараз, ніж потім, коли витрати будуть вищі, а перспективи гірші. Проблема полягає в тому, як переконати інших, підкреслюючи відчайдушну потребу в додатковій допомозі та катастрофічні наслідки української поразки, зберігаючи при цьому оптимістичний тон, що перемога там можлива. Можливо, побачимося наступного року.
«Europe’s Edge» — це онлайн-журнал CEPA, який висвітлює критичні теми зовнішньої політики в Європі та Північній Америці. Усі думки належать автору та не обов’язково відображають позицію чи погляди інституцій, які вони представляють, або Центру аналізу європейської політики.
https://cepa.org/article/singing-the-blues-the-baltics-and-ukraine/