У новому уряді Крістена Міхала посаду міністра інфраструктури обійняв російськомовний Володимир Світло. Такий вибір говорить лише про те, що в Естонії для російськомовних немає скляних стель: народжена в Таллінні людина, яка досконало володіє естонською мовою, лояльна своїй країні, але батьки якого з Челябінська цілком може стати міністром.
У нашому суспільстві вкорінилася думка, що з російською чи російськомовному в Естонії неможливо нікуди пробитися лише через свою рідну мову чи національність. Естонія на такі закиди в дискримінації завжди відповідала чудовими прикладами російськомовних людей, які досягли успіху, незважаючи на свою національність чи рідну мову. Аліка Мілова, Томмі Кеш – російськомовні артисти, які досягли успіхів у шоу-бізнесі. Андрій Тітов, Уляна Кузьміна, Роман Старопопов – відомі на всю Естонію журналісти. З російськомовних міністрів згадуються Євген Осиновський, Михайло Корб і Марина Кальюранд, і тепер цей список поповнює Володимир Світло.
Водночас слід визнати, що російськомовні в уряд потрапляли рідко, але причина тут не в тому, що хтось їм штучно ставить скляну стелю, а виключно у навичках та прагненні самих місцевих російськомовних.
По-перше, знання естонської – це мінімум на належному рівні. Це вже вважається само собою зрозумілою вимогою, якщо людина хоче реалізувати себе у великій політиці. Але далеко не всі російськомовні, які добре знають естонську, можуть потрапити на керівні державні посади.
Призначення Володимира Світла виштовхнуло на поверхню його стару думку шестирічної давнини щодо належності Криму. Якщо коротко описати ту його довгу відповідь на пряме запитання «чий Крим?», то вийде, що не так однозначно. Мем “не все так однозначно” після повномасштабного вторгнення став застосовуватися до людей, які або далекі від політики, або хочуть всидіти на двох стільцях. Чи потрібна така людина в нашому уряді? Сумніваюсь.
Сьогодні така позиція є неприйнятною, якщо ви хочете обійняти хоч якусь керівну посаду в державному секторі. Все однозначно вже третій рік, і кожен собі обрав бік. Однозначна відповідь Світла про те, що Крим – частина України, була дана не через те, що він прогнувся заради міністерського місця. Ні, просто будь-яка інша відповідь означає, що ти припускаєш те, що ворожу по відношенню до Естонії державу можна хоч чимось виправдати. Що можна виправдати війну Росії проти України?
Світло дійшов за шість років до правильної відповіді, і щоб відповісти на запитання, чому так мало російськомовних у владі, потрібно насамперед поцікавитися, чи багато російськомовних, навіть серед політиків, готові однозначно відповісти на питання про належність Криму.
Я маю сумніви, що їх багато. Дуже багато хто зазнав свого часу впливу російської пропаганди, а таким людям закрито шлях до публічного життя в Естонії. Не з тієї причини, що їм це заборонено: таких законів, які забороняли робити щось з-за думки, у нас просто немає. Причина в тому, що суспільство Естонії дуже різко реагує на підтримку проросійських наративів і таку людину суспільство скасує, не встигне він і слово сказати.
Чи правильно це? Про це можна було дискутувати до вторгнення Росії, зараз же людина з проросійськими поглядами на керівних посадах – це пряма загроза, оскільки виникає небезпека того, що така людина зближуватиметься з Росією або навіть працюватиме на російські спецслужби. І, само собою, абсолютно виключено, що така людина буде допущена до міністерського портфеля, оскільки до неї додається держтаємниця, і Поліція безпеки ретельно стежить, щоб вона не потрапила не в ті руки.
Так, щоб бути кимось в Естонії, не можна виправдовувати Росію. Це не питання думок чи свободи слова, це питання моралі та безпеки. Міністром ніколи не стане людина, яка вірить у теорії змови про теракти 2001 року в США, так само як не стане людина, яка вірить, що різанина в Бучі була постановкою.
Досить дивно на третій рік вторгнення пояснювати, чому для Естонії така важлива принципова позиція щодо Росії, яка засуджує її. У нападі Росії на Україну Естонія перш за все бачить небезпеку для себе як країни, яка вже була окупована Радянським Союзом – попередником сучасної Росії.
В Естонії розуміють, що якщо Путін переможе в Україні, він на ній не зупиниться і вся ця його антизахідна риторика цілком може вилитися у справжню війну із заходом. Тому ми Україну підтримуємо та допомагаємо їй вистояти. Людина, яка цього не усвідомлює і думає, що тут не все так однозначно, сама розписується в тому, що якщо така ж історія, як в Україні, повториться в Естонії, вона збереже ту саму невиразну позицію.
«Адже Каллас і їй подібні самі провокують Росію напасти, як українці провокували свого часу; Звичайно, все не так однозначно», – скажуть такі люди і разом з цим розпишуться у своїй профнепридатності у всіх громадських професіях в Естонії.
Вихід Світла з Центристської партії не залишився поза увагою його колишніх однопартійців. Центристи – це взагалі така партія, яка історично дозволяла собі ставити на керівні посади людей з неоднозначною думкою, за що й отримувала від суспільства раціональну критику. Один тільки Олександр Чаплигін чого тільки вартий, що ні про Україну, ні про Путіна взагалі ніяк не висловлюється, воліючи більше переживати за адекватність Джо Байдена, якщо не йдеться про Естонію.
Ця людина – взагалі головне джерело звинувачень у зраді, двуличності та продажності щодо своїх колишніх однопартійців, і випадок Світла у цьому плані не став винятком.
Відхід Світла лише є черговим підтвердженням, що далі будь-якій ліберальній людині йти в лавах Центристської партії не можна. Середовище настільки токсичне, що не має значення, яку посаду обіймав той чи інший політик раніше – був він прем’єр-міністром чи старійшиною столичного району. Ідуть усі, хто так чи інакше хоче вести свою політичну кар’єру і не бути маргіналом.
Центристська партія сама забиває цвяхи в кришку своєї труни, демонструючи гнів, коли від них йде черговий політик. Звинувачувати у зраді – це моветон у європейській політичній культурі, і це розуміють усі розсудливі люди.
У центристів тепер ставлення до своїх людей як до своєї власності, чого не спостерігається в жодній іншій партії Естонії. У будь-якій нормальній партії діють договірні відносини: ти працюєш на партію, партія допомагає тобі. Якщо партія змінює свій політичний вектор, політик вільний піти з неї в іншу, ближчу, як йому здається, з політичних поглядів.
Центристи все більше починають ставати схожими не на політичну силу, а на мафіозну родину, де будь-хто, хто залишить сім’ю, автоматично стає зрадником. Центристи бачать смітнинку в чужому оці, а у свойому – колоди не помічають.
Те, як вони виглядають для всіх культурних людей з боку, мало в’яжеться з тим, як вони самі себе почувають. Люди залишають партію, бо не хочуть себе асоціювати з цим мафіозним клубом, який все більше закопує себе, позбавляючи перспектив. Центристи при Килварті ніколи не керуватимуть урядом, вічно сидітимуть в опозиції, стаючи токсичним російським осередком, як EKRE зараз є токсичним естонським.
В цей же час соціал-демократи наче пилосос втягують політиків, що пішли з рядів центристів. Кийк, Ханімяги, Карузе, тепер ось і Світло. Соціал-демократи беруть на себе роль тієї партії, у якій російськомовні можуть себе проявити.
При цьому соцдеми прямо говорять, що у них у партії можуть себе реалізувати лише проєвропейські, проетонсики та проукраїнські російськомовні, і вони не мають місця неоднозначності за відомими позиціями. Вони часом роблять це невпевнено, якщо згадати невдачу зі спробою призначення Тетяни Лавровою старійшиною Ласнамяе, але вони рухаються у правильному напрямку.
Володимир Світло стане для них тим, кого можна буде ставити за приклад російськомовним Естонії та говорити – «дивіться, з нами людина з вашого народу». Видно розрахунок, що Світло буде магнітом російськомовних голосів з Ласнамяе на наступних місцевих виборах, що дозволило б витіснити з цього району Килварта та центристів.
Небажання соцдемів позбавляти права голосу громадян РФ також пов’язане не тільки з тим, що з їхньої точки зору це просто неправильно, але і з надією забрати російські голоси собі таким заступництвом. Наскільки це вдасться, покажуть муніципальні вибори. Але те, що соцдеми намагаються вибудувати для російськомовних естонців образ своєї партії як партії інтегрованих росіян, починає дуже впадати у вічі. Призначення Світло тільки підкріплює це припущення.
Звичайно, Світло призначили не тільки для того, щоб зібрати російські голоси. Володимир сам по собі гідний політик та спеціаліст у транспортній та інфраструктурній сферах. Я сподіваюся, Rail Baltica тепер у надійних руках. Призначення Світла в першу чергу продиктоване його знаннями, і цим соціал-демократи показують, що національність та рідна мова не є важливими, якщо людина кваліфікована і поділяє цінності Естонської Республіки.
Як підсумок, варто сказати, що для Естонії важливо, щоб місцеві російськомовні не кидалися в ноги Путіну або політикам, які йому співпереживають, а щиро зайняли чітку і правильну позицію з важливих для нас зараз питань. Ці питання світоглядні, і показують, чи варто тобі довіряти чи таки не дуже.
Можна знати естонську мову на чудовому рівні, але якщо ти одночасно з цим вважаєш, що Крим може належати Росії, то в Естонії з цією людиною не по дорозі. Питання полягає не в національності чи рідній мові, а виключно в тому, що підтримує людина і на чиїй стороні.
Сторону вибрати доведеться і всидіти на двох стільцях не вдасться. Для російських та російськомовних в Естонії немає скляної стелі. Тут людина може стати будь-ким, незалежно від національності. Але є певний фільтр, який не пропускає рашистів і путіністів, і в цьому немає нічого поганого, а навпаки, завдяки цьому залишається менше тривог за нашу країну.