У вівторок, 23 січня 2024 року, парламент Туреччини схвалив заявку Швеції на вступ до НАТО. Акт також підписав президент Туреччини. Чому Турція зволікала?
Турецький парламент каже так
Однопалатний парламент Туреччини, Великі національні збори Туреччини, ратифікував заявку Швеції на вступ до НАТО переважною більшістю голосів (287 проти 55). Дебати у 600-місному парламенті (з яких були присутні трохи більше половини депутатів) тривали чотири години.
Ратифікацію підтримали правляча партія Ердогана AK, її союзник MHP і головна опозиційна партія CHP. Проти голосували націоналістичні, ісламістські та ліві партії. Формальності щодо законопроекту були завершені підписом президента Ердогана в четвер увечері. За словами доктора Кароліни Ванди Ольшовської, президента Турецького науково-дослідного інституту та наукового співробітника Інституту історії Ягеллонського університету, «не було сумнівів», що президент Ердоган підпише законопроект. «Залишилося єдине питання, коли».
Як зазначає д-р Ольшовська, Туреччина не могла більше відкладати рішення прийняти Швецію до НАТО, якщо хотіла політично досягти того, що планувала. «Давайте не забувати, що Анкара зараз веде багато переговорів з Вашингтоном щодо ситуації в секторі Газа, лобіюючи визнання рішення про створення двох держав, а також надання гуманітарної допомоги. Туреччина бере активну участь у цих перемовинах і хотіла б продемонструвати свою сильну присутність у них. Приймаючи Швецію, це показує, що вона все ще є союзником НАТО і на неї можна розраховувати», – каже експерт.
Курди і F-16
18 травня 2022 року Швеція та Фінляндія подали заявку на вступ до НАТО, що стало результатом повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Фінляндія стала членом Альянсу в квітні 2023 року, але Швеції ще потрібно було чекати остаточної згоди Туреччини та Угорщини. Протягом багатьох місяців переговорів турки зосереджувалися насамперед на двох питаннях: відносини Стокгольма з курдськими організаціями та продаж США літаків F-16 Анкарі.
Вимоги включали, серед іншого: екстрадиція 33 осіб, припинення відносин Швеції з організаціями, пов’язаними з Робітничою партією Курдистану (РПК) і рухом Фетхуллаха Ґюлена, а також скасування ембарго на постачання зброї та військового обладнання до Туреччини. Обидві ці організації Туреччина вважає терористичними. Незважаючи на липневі заяви, зроблені на Вільнюському саміті НАТО, у листопаді депутати правлячої в Туреччині партії ПСР і опозиції висловили застереження щодо виконання Стокгольмом умов щодо обмеження діяльності курдських організацій, вважаючи вжиті кроки «недостатніми».
Так само виглядали продажі літаків F-16. Хоча на початку об’єднання цих двох питань було зустрінуте рішучим запереченням з обох сторін, з часом ставало дедалі очевиднішим, що приєднання Стокгольма було розмінною монетою Туреччини в переговорах з Вашингтоном. Анкара подала заявку на придбання 40 винищувачів новітнього зразка (F-16V) і модернізацію 80 з 200 машин, які вона має.
«Турецькі журналісти надіслали запит до Білого дому щодо продажу F-16. Перша офіційна відповідь запевняла, що Білий дім підтримує продаж літаків Туреччині і що це зміцнює НАТО, але, звичайно, ми повинні дочекатися рішення Конгресу з цього приводу», – коментує доктор Ольшовська.
«Нещодавно США чітко дали зрозуміти, що Вашингтон підтримає згоду Конгресу на продаж F-16, якщо Туреччина прийме Швецію в НАТО – Анкара має зробити перший крок», – каже експерт. «Якщо Конгрес заблокує продаж, це надішле сигнал Туреччині, що майбутні угоди зі США не обов’язково мають сенс і не гарантують виконання обіцянок».
Відразу після ратифікації заявки Швеції Джо Байден надіслав листа представникам американського Конгресу, в якому закликав продовжити запит Туреччини на продаж літаків F-16 і компонентів для модернізації інших турецьких машин.
20 місяців – це зовсім не так багато
Як зазначає д-р Ольшовська, Туреччина не перша країна НАТО, яка веде переговори про прийняття нового члена протягом такого тривалого часу: «Анкара намагалася приєднатися до Альянсу протягом чотирьох років і їй тричі було відмовлено — навіть після того, як вона відправила війська до Кореї на вимогу американців, що мало бути умовою її прийняття. Крім того, Туреччина була прийнята лише за умови, що Нідерланди та Бельгія не застосовуватимуть знамениту статтю 5 щодо Анкари та не будуть змушені надавати їй допомогу.
«В цьому контексті велике значення мають історичні події, які також вплинули на турецьке уявлення про те, як потрібно вести відносини всередині Альянсу, щоб не розплачуватися за надто швидку згоду наслідками для власної країни», – підкреслює експерт. «Давайте не забувати, що для Туреччини найважливішим є інтерес Туреччини та її державний розум. Конфлікт в Україні не є ключовою подією на міжнародній політичній арені для Туреччини, і Анкара зосереджується на своїй безпеці, пов’язаній із ситуацією в Сирії.
За словами доктора Ольшовської, зволікаючи багато місяців, Анкара намагалася показати, що їй не обов’язково відразу погоджуватися на все, що вимагає Захід. Однак це не була акція, пов’язана з догодою Москві, а спрямована переважно на те, щоб надіслати меседж власному суспільству. «Роками Анкара створювала наратив про те, що Туреччина більше не є країною, яка прислухається до Заходу в усьому, тоді як Захід не прислухається до потреб Туреччини. Турки часто відчували себе партнерами другого сорту в НАТО. Наприклад, використання хімічної зброї в Сирії мало стати червоною лінією, після якої США втягнуться в конфлікт. Після того, як з’явилися докази того, що його використовували, ніхто нічого не робив», – наголошує науковець.