Стратегія Естонії з перемоги над Росією, яку затьмарило оголошення про запрошення України вступити до ЄС, заслуговує на увагу, оскільки це перший запропонований країною-членом НАТО комплексний військовий план перемоги України у війні, заявив в ефірі Vikerraadio фахівець з безпеки Мееліс Ойдсалу.
Попри всі очікування, у четвер Україна та Молдова отримали однозначне запрошення вступити до Європейського союзу. Запрошення не гарантує членства, шлях до нього звивистий і вимагає виконання попередніх умов, серед яких – припинення широкомасштабних бойових дій на території України.
Росія Володимира Путіна нещодавно заявила, що її цілі щодо України не змінились. Отже, не варто чекати миру ні на яких умовах, окрім як внаслідок виснаження чи поразки російських військ настільки, щоб вони більше не могли вести великомасштабну війну, навіть якби захотіли.
Однак як для того, щоб поставити Росію на коліна, так і для її військової поразки, потрібна подальша військова та матеріальна допомога Заходу. Нині в коридорах влади в Брюсселі та Вашингтоні все ще панує плутанина, що не дозволяє з упевненістю стверджувати, що допомога надаватиметься на колишньому рівні, не кажучи вже про її збільшення, як пропонує Міністерство оборони Естонії в опублікованому в четвер аналітичному матеріалі. За оцінкою Естонії, тимчасове збільшення вкладу Заходу дешевше, ніж тривала війна на виснаження, яка була б кращою для Росії, яка не вміє вести коротку і переможну війну.
Стратегія Естонії з перемоги над Росією, яку затьмарило оголошення про запрошення України вступити до ЄС, заслуговує не менше на увагу. Навіть якщо Естонії не вдасться вивести цей військовий план на міжнародний рівень, йдеться про перший запропонований країною-членом НАТО комплексний військовий план перемоги України у війні, який як альтернатива спільним обіцянкам підтримувати Україну скільки потрібно також містить конкретні тимчасові та фінансові параметри та план дій після виходу України з війни.
Загалом, запропонований Естонією план перемоги над Росією складається з трьох елементів: по-перше, продовження виснаження російських військ, а отже, і економіки, на фронтах та в економічній війні, по-друге, реформування військового потенціалу та промислової бази Заходу та України 2024 року, щоб забезпечити перехід до третього етапу – рішучого контрнаступу у 2025 році.
Кожен план має свої слабкі місця, і слабким місцем естонського плану є 2024 рік. Масштабне виснаження російських військ та одночасне відновлення українських військ може вимагати навіть більше ресурсів, ніж передбачено у військовому плані Міністерства оборони Естонії.
Перехід ЗСУ до стратегічної оборони, вже певною мірою неминучий через затримки з допомогою, дає можливість перепочинку росіянам. Побудувати так звану лінію Суровікіна росіяни також змогли частково тому, що Захід затяг з постачанням озброєння і настало затишшя у бойових діях. План Міністерства оборони також досить обережно торкається питання передачі України російських заморожених активів. Очевидно, читачів естонського плану в західних столицях не хотіли дратувати чимось, що на даний момент за лаштунками здається швидше нереальним розвитком подій.
Згідно з викладеною Естонією стратегією перемоги, нинішню війну можна виграти в найближчі три роки або швидше. Для цього країни формату “Рамштайн” за прикладом Естонії мають щорічно виділяти 0,25% свого колективного ВВП на військові потреби України. У фінансовому вираженні це становитиме 120 млрд євро на рік – приблизно стільки ж, скільки Сполучені Штати витрачали на фінансування війни в Афганістані щороку протягом двадцяти років, тож нічого безпрецедентного.
Поки Росія виділяє на війну проти України вдвічі більше ресурсів, ніж країни формату “Рамштайн”, Москва має підстави вважати, що Захід хоче перемоги України вдвічі менше, ніж Путін. Росіяни, як і раніше, вірять, що у них є реальні шанси на перемогу, і розрахунки на папері це підтверджують.
В умовах резервів, що скорочуються, обчислювальні навички стають для Путіна все більш стратегічно важливою здатністю. Нещодавно Путіна так вітали в Об’єднаних Арабських Еміратах, бо й нафтові шейхи вміють рахувати, а на війні цифри мають більше значення, ніж здається на перший погляд.
Необхідність збільшення бази оборонної промисловості Заходу під час війни на території України також стала безжально очевидною як для нас, так і для наших супротивників, і сьогодні дефіцит настільки великий, що якщо не вирішити цю проблему, це буде ризиком для безпеки Європи навіть без української війни. Раніше це просто замовчувалося і приховувалося.
У виключно відвертому стратегічному документі Міністерство оборони Естонії каже, що багато складів союзників спорожніли через допомогу, надіслану Україні, і запаси не було відновлено. До такої ситуації Захід призвело систематичне недофінансування сфери військової оборони.
У 2014 році “будильник України” почутий не був, але якби країни-члени НАТО виконали свою обіцянку збільшити витрати на оборону до обумовлених двох відсотків, то зараз в оборону НАТО було б вкладено на 920 млрд євро більше, ніж було витрачено насправді. Та й сьогодні двовідсотковий мінімум дотримується лише третини країн НАТО.