Будь-яке рішення естонського уряду, спрямоване або на підтримку України, або на пряме зміцнення власної обороноздатності Естонії, викликає у певних колах хвилю критичних зауважень. Їхня суть – війна в Україні ніяк не стосується Естонії, якщо не злити Росію, то можна буде витрачати гроші не на оборону, а на соціальні потреби. Публіцист Андрій Кузічкін вказує на небезпечну наївність таких уявлень і наголошує, що Естонія вже давно перебуває у стані війни, хай навіть на нас і не падають бомби та снаряди.
Коли уряд Естонії приймає рішення про збільшення військових витрат або затверджує додатковий бюджет для надання допомоги українським біженцям, у російськомовному сегменті естонських медіа та в соцмережах починається виття: «А-а-а-а!!! А до чого тут Естонія??? Ми з ким воюємо?!» І мені часто доводиться пояснювати цим нерозуміючим людям, що насправді Естонія давно перебуває у стані війни з Росією. Але ця війна носить гібридний характер, тому лінія фронту не так очевидна, ворог замаскований, а зброя застосовується секретна і постріли її не чути.
Російські гібридні атаки на Естонію точаться з 1991 року
З дня відновлення незалежності Естонської Республіки російські спецслужби обрали нашу країну однією зі своїх стратегічних цілей. Система глобальної безпеки диктує свої правила, тому безпека зовнішніх кордонів Росії реально завжди дбала про Кремль, одержимий до того ж історичною параною.
На першому етапі – у 1991-2004 роках. – зусилля Росії були спрямовані на запобігання вступу Естонії до ЄС та НАТО. Для цього всередині Естонії формувалися політичні групи євроскептиків і противників НАТО, в 1993 році було здійснено спробу проведення в Нарві та Сілламяе «референдуму про автономію». Кремль не приховує своїх спроб розігрувати російську карту. Одночасно російські емісари в європейських столицях намагалися завдати максимальної шкоди іміджу Естонії.
Коли цей план реалізувати не вдалося, розпочався другий етап війни з Естонією – 2004-2014 роки. У цей період в Естонії створювалося широке проросійське лобі та розвинена шпигунська мережа, вербувалися агенти впливу з-поміж лідерів громадської думки, починалося застосування «м’якої сили» у вигляді масштабного естонсько-російського культурного співробітництва, реалізовувалися проекти патріотичної спрямованості з увічнення пам’яті про Велику вітчизняну війну. фінансувалося будівництво православного храму у Ласнам’яї.
Президент РЖД Володимир Якунін, офіційно призначений «смотрящим» за Естонією, відкриває свій офіс у самому серці Старого Таллінна і починає мобілізацію естонської еліти для розширення співпраці з Росією. Російські капітали потекли в Естонію потоком. Російські бізнесмени скуповували комерційну нерухомість у Таллінні, в Нарве-Йиесуу, інвестуювали у портову інфраструктуру та в мережу готелів.
У 2007 р. російські спецслужби організували масові протести в Таллінні та Іда-Вірумаа у зв’язку з перенесенням «Бронзового солдата», щоб перевірити на міцність чинну владу в Естонії і зробити більш погідливими за своїх естонських бізнес-партнерів. Проте тодішній прем’єр Андрус Ансип чітко дав зрозуміти, хто в естонському будинку господар, і російські чекісти на якийсь час переключилися з підривної діяльності на підприємницьку.
Координацією застосування «м’якої сили» зайнялося посольство РФ
Більше того, через рік після «бронзової ночі» у МДІМВ відкривається Центр північноєвропейських та балтійських досліджень. На церемонії присутній посол Естонії у Росії Марина Кальюранд. Гадаю, що пані посол була не в курсі, що за створенням центру стояли російські спецслужби, а сама структура в наступні роки служила інструментом для збору у країнах Балтії розвідувальної інформації з відкритих джерел.
При цьому в самій Естонії російське посольство користується підтримкою центристів і поводиться досить розв’язно, наприклад, дозволяючи публічні оцінки на адресу реформ у сфері освіти. А коли в 2009 році гімназист Талліннської Мустам’яської реальної гімназії Сергій Метлєв поставив на місце російського посла, закликавши його не захищати російських учнів, які захисту російського посольства не потребують, то в естонських медіа було організовано цькування гімназиста, а також критику керівництвом гімназії свого учня.
Охолодження відносин
Події на київському Майдані, війна на сході України та анексія Криму у 2014 році ознаменували перехід у відносинах між Естонією та Росією від дружби до охолодження. Компанія РЖД, по суті, уповноважений ФСБ для роботи з Естонії, згорнула свою діяльність, і навесні 2015 року з Таллінна до Москви вирушив останній поїзд.
У цей же рік Якунін втратив свою посаду президента РЖД. «Дахом» для російських резидентів в Естонії стає російське посольство. Активізується робота з різними правозахисними організаціями, під вивіскою яких ховаються провокатори та завербовані агенти. Проти Естонії розпочинається інформаційна війна. Різні медіаресурси та компанії, які займаються політичною рекламою, використовуються для просування кремлівських наративів про систематичне порушення прав людини в Естонії, про дискримінацію російськомовних громадян, про героїзацію нацистів, про шкоду, яку завдає Естонії членство в НАТО.
Запускаються меми на історичні теми про Естонію як «територію Юденфрай». Радянська окупація оголошується міфом, входження Естонії до СРСР називається добровільним. Під сумнів ставиться незалежність Естонії, країна оголошується «маріонеткою Вашингтона». Відомі журналісти та письменники, наприклад, Димитрій Кленський, для пропаганди своїх антиестонських міфів використовують як трибуну російські інформаційні агенції та телебачення.
У самій Естонії відкрито діють прокремлівські інформаційні ресурси, наприклад агентство Sputnik. Кремль, як і раніше, намагається використати російськомовне населення Естонії як «троянського коня» або «п’яту колону». І тому Естонія у російському інформаційному просторі позиціонується як «історично російська земля, куплена Петром I в Швеції». Апогеєм спроб насильно прив’язати Естонію до Росії стає оголошення 2019 року Таллінна столицею «Тотального диктанта» – проекту популяризації російської.
Перехід до конфронтації
Після 24 лютого 2022 року відносини Естонії та Росії вступають у нову фазу – відкритої конфронтації. Блокуються канали російської пропаганди, запроваджуються масштабні санкції проти Росії та росіян, обмежується діяльність посольства Росії. Вживаються й інші заходи щодо міжнародної ізоляції Росії – заходи правильні та необхідні. Тільки запізнилися вони років на 10. Саме анексія Криму мала стати тригером для процесу поступового знекровлення та видавлювання путінського режиму з міжнародного простору. А тепер ми змушені платити за війну із цим режимом подвійну, а то й потрійну ціну.
Путінський режим не залишає спроб дестабілізувати внутрішньополітичну ситуацію в Естонії. Головний інструмент – втручання у вибори. Інформаційна підтримка Айво Петерсона та Олега Іванова на минулих парламентських виборах це добре ілюструє. Але основне завдання Кремля – руйнація європейської солідарності щодо України.
Для цього російські спецслужби провокують каскад регіональних конфліктів, наприклад, на Близькому Сході. В результаті зростає потік біженців та збільшується міграційний тиск на Європу. Страх європейського суспільства перед мігрантами, посилений російською пропагандою, змушує виборців голосувати за правопопулістські партії, які виступають проти мігрантів. Саме так до влади у Словаччині прийшов проросійський та антиукраїнський блок політичних партій.
У Німеччині Кремль зробив ставку на партію «Альтернатива для Німеччини», популярність якої швидко зростає у східних, і західних землях. В Естонії проросійські партії не беруть участі у великій політиці. Але я розглядаю добре зрежисовану кампанію з дискредитації Каї Каллас як спробу Росії створити кризу в Естонії та спровокувати дострокові вибори до Рійгікогу. Якщо переможе партія, яка знову видалить прапор Євросоюзу з парламенту, Кремль це вважатиме своєю великою перемогою.
Недооцінка противника неприпустима
Ворог сильний і підступний. Той, хто називає Росію країною з «говна і палиць», а путінський режим «колосом на глиняних ногах» і чекає на швидкий розвал Росії, просто тішить своє самолюбство і впивається ілюзіями. Або тим самим маскує свої страхи та безсилля перед очевидними погрозами. У військовому мистецтві діє чіткий імператив: супротивника не можна недооцінювати. Естонія вже вступила у війну. І має великі витрати. Це понад мільярд євро на зміцнення безпеки, закупівлю сучасного озброєння, будівництво полігону в Нурсіпалу, розвиток розвідувальної інфраструктури.
Це і понад 70 млн євро на прийом та підтримку українських біженців. Якби не війна в Україні, ці гроші можна було б використати на різні потрібні для Естонії проекти – будівництво Rail Baltica, атомної електростанції чи тунелю між Гельсінкі та Таллінном. Або на підвищення пенсій, соціальних виплат та зарплат у бюджетній сфері. Але… Ми не обирали війну, війна обрала нас.
Так, поки що на Таллінн не падають ракети. Ми їх бачимо по телевізору та в інтернеті: горить Україна, палає Ізраїль… Але це сьогодні. А завтра… Війна у глобальному світі високих технологій може з телевізора чи інтернету увірватися у наше життя раптово та без попереджень.
Так сталося 24 лютого 2022 року в Україні. Так сталося 7 жовтня 2023 року в Ізраїлі. І, можливо, першого удару по Естонії вже теж завдано – 8 жовтня, коли було явно навмисно пошкоджено кабель зв’язку та газопровід Balticonnector між Фінляндією та Естонією. Боюся, правди про те, що трапилося насправді, ми так і не дізнаємось; безрезультатне розслідування такого інциденту на «Північному потоці» це підтверджує. Однак «російська версія» диверсії видається максимально правдоподібною.
Порада стародавніх римлян актуальна: дайте відповідь на питання – Cui prodest?/Кому вигідно? Вигодонабувач у цьому випадку, безумовно, Росія: втрати «Газпрому» від скорочення експорту газу та падіння цін на газ уже склали 30%, замість прибутку отримано збитки. Після початку війни в Ізраїлі та інциденту на газопроводі в Балтиці ціни на газ на світових ринках підскочили у півтора рази. Крім того, у Путіна давно сверблять руки, щоб подати урок ненавидимій їм Естонії і покарати «зрадницю» Фінляндію, яка з кращого друга Росії перетворилася на ворога та члена НАТО.
Тим більше, що в Росії давно працювали над конструкцією підводних дронів-диверсантів. Це, наприклад, високоманеврений Статус-6 (у класифікації НАТО Kanyon). Дрон оснащений ядерною силовою установкою та пересувається практично безшумно на гранично малих глибинах. Застосування чотирьох гребних гвинтів та вільної турбіни дає можливість керувати швидкістю руху. Тобто при необхідності апарат зможе або сповільнити хід, або навіть повністю зупинитись та зависнути в товщі води. Таким чином, бойовий підводний робот має здатність «крадькома» пробиратися в порти по фіордах і протоках, заходити в канали і навіть в доки і підземні укриття.
Друга російська розробка, яка вже використовується в Чорному морі у війні проти України, це бойовий робот-сапер «Уран-6», він керується дистанційно радіозв’язком. При цьому оператор може знаходитись на відстані до 800 м від робота. Робот може проводити вибухи виявлених пристроїв або транспортувати вибухові пристрої.
Для Естонії, що має велику берегову лінію, такі підводні дрони становлять велику загрозу. Тому десь війна починається з падаючих ракет, а в Естонії може початися з підводних дронів. Те, що такий сценарій є реальним, доводить нова інформаційна атака в російських медіа проти країн Балтії: в інтернеті вже з’явилися десятки повідомлень про можливий напад Росії на Естонію та Латвію.
Пафосний пацифізм недоречний
Так, звичайно, в Естонії достатньо людей, які симпатизують Путіну та Росії. Саме вони генерують настрої, які можна трактувати як капітулянтство. Їхній головний меседж: давайте жити дружно, геть НАТО, геть зброю! Це і є основні гасла руху Koos, лідери якого виявилися зрадниками. Звісно, кожен має право на власну думку. Тільки не сьогодні, коли вже триває війна.
Тому кожен, хто розмірковує про можливість «дружби» з Путіним, визнаним 13 жовтня 2023 року Парламентською асамблеєю Ради Європи диктатором, має зробити вибір: поважати європейські цінності чи московське беззаконня, жити в Естонії чи Росії, бути патріотом чи зрадником. Третього не дано.